Друзям

Александр, Олечка, Сергей!

Я офіційно запрошую Вас відвідати моє рідне місто - Луцьк.
Ця невеличка екскурсія стане Вашим першим кроком у моє місто.
Я дуже сподіваюся, що Вам сподобається і Ви, приїхавши, побачите все на власні очі.

Замок Любарта

“Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним замком в Україні.

Всі інші - приватні або державні незалежно від достоїнств їх архітектури, стану збереження й реставрації не можуть претендувати на місце поряд із Луцьким замком. Не кажучи вже про розрекламовані деякими місцевими патріотами, особливо в Галичині, панські палаци й монастирські укріплення, які взагалі не можна назвати замками.

З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній день на території замку в м. Луцьку зберігся Митрополичий будинок і фундамент собору.

Однак Волинянам вже давно варто було б говорити про те, що коли наприкінці ХV ст. татарські орди спопеляли українські села, коли Київ став суцільним згарищем, митрополит був убитий, а воєвода разом із сім’єю і тисячами киян продані в рабство, тоді саме за мурами волинських і, в першу чергу Луцького замків знайшла собі захист правляча державна еліта Русі-України, довкола якої гуртувалося поспільство, яке миназиваємо українським етносом. Саме тоді столичний замок спричинив переростання міста у Лучеськ 0Великий на Стирі, і поспільство хана Перекопської орди відкрило своє дипломатичне представництво у Луцьку. В 1929 році великий князь Литви, луцький князь Вітовт, приймав у тутешньому замку монархів європейських держав.

“Славетним і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст. Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним замком в Україні.

Всі інші - приватні або державні незалежно від достоїнств їх архітектури, стану збереження й реставрації не можуть претендувати на місце поряд із Луцьким замком. Не кажучи вже про розрекламовані деякими місцевими патріотами, особливо в Галичині, панські палаци й монастирські укріплення, які взагалі не можна назвати замками.

З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких (1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів. Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній день на території замку в м. Луцьку зберігся Митрополичий будинок і фундамент собору.

Однак Волинянам вже давно варто було б говорити про те, що коли наприкінці ХV ст. татарські орди спопеляли українські села, коли Київ став суцільним згарищем, митрополит був убитий, а воєвода разом із сім’єю і тисячами киян продані в рабство, тоді саме за мурами волинських і, в першу чергу Луцького замків знайшла собі захист правляча державна еліта Русі-України, довкола якої гуртувалося поспільство, яке миназиваємо українським етносом. Саме тоді столичний замок спричинив переростання міста у Лучеськ 0Великий на Стирі, і поспільство хана Перекопської орди відкрило своє дипломатичне представництво у Луцьку. В 1929 році великий князь Литви, луцький князь Вітовт, приймав у тутешньому замку монархів європейських держав.

Волинський краєзнавчий музей

У Волинському краєзнавчому музеї висвітлюється вся історія тисячолітнього міста.

Розкопки на Волині почали проводити ще в ХІХ сторіччі. Широкого розмаху набрали в міжвоєнний період, коли їх тут очолив виходець із Володимира-Волинського Олександр Цинкаловський. Він дослідив понад шістсот населених пунктів.
Найдавніші речі музею датують пізнім палеолітом - їм 8-10 тисяч років. Найбільше експонатів - це предмети нумізматики, зокрема, срібні прикраси. Найбільший в області скарб срібних речей ХІІІ століття віднайдено під час розкопок городища, що під Луцьком. Загальна маса раритетів перевищує 3 кілограми. Знайшли їх у шкіряній торбі під піччю. Востаннє колекцію музею фахівці поповнювали 10 років тому. А от чорні археологи працюють значно спритніше. Тому викопні колекції музею здебільшого поповнюють завдяки або працівникам митниці, або приватним особам.
Виставлені речі - лише п’ята частина від загальної колекції археологічних знахідок. Загалом їх понад тисяча.

Музей волинської ікони

Музей волинської ікони в Луцьку, відділ Волинського краєзнавчого музею відкритий в серпні 1993 року. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу волинського іконопису. Збірка музею нараховує більше 1,5 тис. пам’яток сакрального мистецтва, а саме понад 600 ікон XVI-XIX ст., предмети металопластики (шати ікон, церковне начиння, іконки), декоративну різьбу (царські врата, кіоти ікон) та скульптуру. Створення колекції пов’язане з іменем відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986), який очолював наукові експедиції Волинського краєзнавчого музею 1980-х років з вивчення та збору історичних і культурних пам’яток у храмах Волині.

Безцінною перлиною збірки є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам’ятка візантійського мистецтва ХІ-ХІІ ст., одна з найшанованіших християнських святинь.

У червні 2001 року до 10-ї річниці незалежності України була створена розширена експозиція Музею волинської ікони в новозбудованому приміщенні. У залах музею експонується біля 100 творів іконопису XVI-XVIII ст. XVI століття представлене іконами „Спас у славі”, „Розп’яття”, „Юрій Змієборець”. Канонічністю, строгістю композицій та віртуозністю виконання відзначений монументальний образ „Спаса у славі” середини XVI ст., що є одним із кращих зразків такого іконографічного типу.

Про майстерність волинських іконописців XVII ст., різноманітність стилів, творчої манеи, малярських осередків свідчать ікони „Зішестя Святого Духа на апостолів” noч. XVII ст., „Різдво Богородиці” та „Вознесення пророка Іллі” першої пол. XVII ст., „Зішестя до пекла” середини XVII ст., „Св.Варвара з житієм” кінця XVII ст.

Одухотвореністю, благородством і красою лику, вишуканістю колориту та різьбленого тла вражає ікона „Спас Вседержитель” першої пол. XVII ст.

Діяльність монастирських іконописних осередків на Волині у Х V ІІ–поч.Х VIII ст. Представлена творчістю волинскього іконописсця 1630 р. (икони „Юрій Змієборець”, „Покрова Богородиці”, огородиця Одигітрія), Майстра ікон з Михнівки (ікони „Раздво Богородиці”, „Причащання Святого Онуфрія”).

Вершиною професійного малярства Волниі є твори видатного українського живописця Йова Кондзелевича (1667–після 1740), в яких органічно поєднані східна та західноєвропейська іконописні традиції. У 19 років він стає ченцем Білостоцького Хрестовоздвиженського монастиря поблизу Луцька. Відтоді творчий і життєвий шлях майстра пов’язаний із Волинню, яка зіграла вирішальну роль у формуванні його самобутнього таланту. В експозиції можна побачити роботи Йова Кондзелевича: одвірки дияконських та царських врат 1696 р, ікони „Спас Вседержитель” та „Святий Георгій”, фрагменти пророчого ряду Іконостасу. Вони зачаровують тональним багатством, гармонійністю і яскравістю кольорів, живописною теплотою образів, бездоганно побудованими композиціями.

Особливу увагу відвідувачів привертає рідкісна за сюжетом ікона „Спокуса Ісуса Христа” початку XVIII ст. Її автор працював поруч з Кондзелевичем у складі монастирських артілей.

Підписний апостольський ряд 1750 р. відкриває імена обдарованого народного маляра Слави Михальського та його сина Томаша. їх творам та іконам „Свята Катерина”, „Коронування Богородиці”, „Святий Миколай” притаманні яскрава декоративність, елементи світськості, портретність ликів окремих персонажів.

У музеї експонуються оригінальні зразки декоративної різьби і скульптури Волині XVIII ст. – царські врата „Древо Єсея”, фігурки ангелів та святих.

Окремий зал музею присвячений Холмській Чудотворній іконі Божої Матері, де проводяться не тільки екскурсії, але й богослужіння. У затишному залі можна залишитись і наодинці зі святинею, – музейні працівники завжди нададуть Вам таку можливість.

У музеї щороку влаштовуються виставки з музейних фондів та приватних колекцій. Інтерес у відвідувачів викликають виставки пам’яток російського іконопису XVIII – XIX ст. та церковного начиння, вилучених на волинських митницях.
Музей волинської ікони відомий в Україні і за її межами не лише своєю цікавою експозицією, але й науковою, дослідницькою, організаторською роботою. Щорічно на базі музею проводяться наукові конференції з волинського іконопису.

Покровськa церквa (XVст.)

Історія Покровської церкви досить заплутана і належним чином не систематизована. Версії про її заснування, відбудови і перебудови є дуже різні. Наведені нижче дані спираються в першу чергу на аналіз Колоска Б. В.

Первісна мурована Покровська церква була заснована литовським князем Вітовтом ймовірно на п. XV ст.

В 1 чверті XVII ст. храм був знищений пожежею.

На місці згорілого кам'яного храму коштом священика церкви с. Яровиця був збудований новий - дерев'яний. Він був освячений у 1637 (хоча існує версія про те, що у 1637 був здійснений тільки капітальний ремонт старого кам'яного храму).

На місці дерев'яної пізніше знову був зведений кам'яний храм. Точне датування його невідоме, скоріше за все його можна віднести до к. XVII - п. XVIII ст., адже споруда носила оборонний характер і мала бійниці.

У 1873-1876 була здійснена перебудова храму, під час якої до нього була прибудована дзвіниця. Перебудова значно змінила архітектуру споруди і надала їй рис псевдоруського стилю.
У 1881 церкву розписали, а у 1887 в ній був споруджений новий іконостас.

У 1932 та 1960 (за іншими даними - у 1966) живопис в інтер'єрі поновлювався художником Щукіним В.

У 1960 ураган зніс баню над навою і маківку над апсидою. Невдовзі маківку відновили, а баню на восьмериковому барабані поставили лише у 1988.

Троїцький кафедральний.

1752-1755 рр. на місці зруйнованого православного монастиря побудовано храм в стилі пізнього бароко за проектом архітектора Павла Гіжицького під костел бернардинів. У 1876-1879 рр. бернардинський костел перебудовано на православний собор за проектом Володимира Шаламова. Зведено купол над центральною частиною храму, споруджено одноярусну дзвіницю на західному фасаді, над нар тексом, частково змінено зовнішній і внутрішній декор. Згодом до дзвіниці старанням Хрестовоздвиженського братства і при сприянні царя замовлено на Фінляндському заводі в Москві дзвін вагою 155 пудів, 20 фунтів з написом: „Божією помощію царською милістю і стараниями Луцкого православного Крестовоздвиженского Братства сооружен сей колокол 1890 года”. 1880 р. відбулося освячення собору. Дотепер збереглося внутрішнє убранство храму ХIХ ст. з двоярусним різьбленим і позолоченим іконостасом, виготовленим українськими майстрами та надзвичайно багатий своїми розписами інтер’єр. 1904 р. встановлено парадну ковану браму. 1992 р. поруч із собором споруджено пам’ятний знак у вигляді хреста з чорного лабрадориту на честь 1000-ліття Волинської єпархії. 2004 р. напроти собору розпочато будівництво каплиці-ротонди для освячення води та велелюдних Богослужінь на площі.

Синагога

Будівництво а формування архітектурного вигляду луцької синагоги, відомої також як "Малий замок", припадає на період між к. XIV ст. і 1629. Первісно споруда входила в оборонну систему Окольного замку.
Будівля цегляна, прямокутна в плані, з великими віконними отворами, перекритими лучковими арками. З південного заходу до будівлі примикає квадратна в плані п'ятиярусна башта з бійницями. Фасади і башта увінчані ренесансовим аттиком, декорованим поясом кілеподібних ніш. В центрі молитовного залу стояли чотири восьмигранних стовпа, на які спиралися хрещаті склепіння. Стіни всередині були декоровані, зокрема, пояском з ніш, який повторював малюнок аттика. Джерелом денного світла слугували широкі аркові отвори, згодом закладені.

"Замок" Голованя.

Пройшовши майже сільською вуличкою повз стриману нео-готику лютеранської кірхи до повільного Стиру, на секунду зупиняєшся, не в силах побороти бажання як слід протерти очі. Переконавшись, що побачене - реальне, дивуєшся відсутності навколо ЦЬОГО юрб екскурсантів і шквалу клацаючих затворів фотоапаратів. Виявляється, у Луцьку є ще один замок, і який - розкішна еклектична резиденція, яку от уже третє десятиліття "вирощує" для себе і дітей луцький скульптор Микола Головань.
Можливо, за "оживлення" з каменю героїв дитячих казок у міському парку ім.Лесі Українки місто виділило починаючому майстрові невелику пустуючу ділянку на території історико-культурного заповідника "Старе місто". Архітектор Ростислав Метельницкий розробив проект будинку-замкe - і закипіла робота, якій усе ще, спустя чверть століття, кінця-краю не видно. Сам хазяїн скульптурного раю cтверджує, що готовий будинок поки лише відсотків на 80, хоча над його створенням трудився і його син, який теж був скульптором. Нескінченне прагнення до удосконалювання свого будинку змушує створювати все нові і нові образи.
У цьому кам'яному саду, здається, є все: від скорчених артритом барокко святих на даху - до похмурих середньовічних горгулий на водостоках, від елліністично довершенних бігунів-олімпійців - до чуттєво-модерних спокусниць у звабних позах. Якщо придивитися, можна розглянути і півторитонний барельєф із зеленого піщаника, що зображує всіх членів родини скульптора. Усі художні стилі і напрямки змішалися в такому вигадливому візерунку, що мимоволі засумніваєшся в істинності приказки про те, що "все добре в міру".
Смішний лев охороняє вхід, прикрашений "фамільним" вензелем Н.М.Г., ще троє царів звірів чекають у заднього ґанку. Лише на вивчення всіх цікавинок огорожі чудо-замку піде добрих 20 хвилин. Але будьте обережні! Не варто вести сюди вразливих гостей з Польщі або Ізраїлю: у відсутності іншого якісного матеріалу Микола Головань не гидує використовувати для своїх робіт надгробні плити зі старих єврейських і польських цвинтарів. Що там Пушкін писав про несумісність генія і лиходійства?

Кірха. І.Хома

Колишня лютеранська кірха є однією із архітектурних пам’яток Луцька. Вона зведена у неоготичному стилі на початку XX-го століття німецькими колоністами. За словами пана Хомутенка, лютеранська громада припинила своє існування на початку 40-х років, із приходом радянської влади, і була відновлена 1992 року.

"Шляхетський" будинок. 1789р.

Коли мова йде про шляхетський будинок — одну із пам’яток архітектури національного значення на території Луцького замку, — то є версія, що він не просто збудований на руїнах княжого палацу, а два склепінчасті зали збереглись якраз від палацу. Збудований він загалом у старопольському стилі. Це цегляна, прямокутна одноповерхова споруда, яка завершується чотирисхилим гонтовим дахом. В одній її частині розміщувалась міська управа, а в іншій — казарма для військової інвалідної команди. Тут у свій час знаходилась школа, хімічна лабораторія. А на початку ХХ століття, у 1910—1912 роках, — міська управа. Після реставрації у 1960—1963 роках будівлю займала обласна архітектура. І ось уже понад тридцять літ тут знаходиться художній відділ Волинського краєзнавчого музею. Як ми кажемо, картинна галерея.
Саме тут, на думку провідного наукового працівника Тамари Левицької, знаходяться два  склепінчасті зали — нібито залишки княжого палацу. В них знаходяться полотна зарубіжного мистецтва ХVІІ— початку ХХ століть. Це твори із зібрання приватної колекції князів Радзивіллів, що проживали з ХV століття на Волині в Олицькому замку. З особливою гордістю Тамара Леонідівна показує екскурсантам перлину луцької колекції — полотно видатного іспанського художника золотого віку в розвитку іспанської культури Хосепе де Рібера “Святий ієронім”. Робота ця датована 1644 роком. Яким чином вона потрапила на Волинь, сьогодні важко сказати, але відомо, що в ХVІ—ХVІІ століттях в колекції волинських магнатів були роботи іспанських, італійських художників. Про те, що в Луцьку є цінні полотна, знали спеціалісти з Москви, Ленінграда. Вони приїжджали в Луцьк, вивчали картини, фотографували їх. А пізньої осені в середині 50-х років прибули працівники Львівської картинної галереї уже з пакувальним матеріалом і наказом Міністерства культури України про передачу цієї художньої колекції у Львівську картинну галерею.
На початку 70-х років була видана постанова Міністерства культури СРСР про те, щоб при всіх краєзнавчих та історичних музеях відкривались художні відділи, якщо нема самостійних художніх музеїв. У 1973 році на виконання згаданої постанови і було відкрито художній відділ — картинну галерею — якраз у шляхетському будинку. Ядром колекції стали твори зарубіжного мистецтва ХVІІ— початку ХХ століття. Окремий розділ — зібрання російського та українського мистецтва другої половини ХІХ — першої третини ХХ століть. Оскільки бракує експозиційних площ, то решту доповнюють виставками.